Російські атаки на українську енергетику мають стратегічні цілі: деморалізацію населення, перетворення України на непридатну для життя територію та залякування інших країн. Необхідні заходи для протидії цій тактиці.
Російські війська продовжують методично атакувати критичну інфраструктуру України, зокрема енергетичні об’єкти. Зростають занепокоєння щодо ймовірних атак на розподільчі станції українських АЕС, щоб створити ще більші проблеми із теплом і світлом. Очевидно, що Путін таким чином намагається продемонструвати світові силу і жорстокість, але насправді демонструє хіба що безсилля. Адже спроби зробити Україну непридатною для життя – чергове нагадування про фіаско його бліцкригу та невдачі російської армії. Великий війна, яку Путін розпочав чотири роки тому, мала завершитися за кілька тижнів окупацією більшої частини території країни – включно із Києвом – і ймовірним приєднанням східних і південних областей України до Російської Федерації. Але після чотирьох років цієї війни російська армія все ще не може встановити контроль навіть над всією територірією Донецької області – й використовує «мирний процес» для спроб отримати цю територію без бою, вимагаючи відведення українських військ. За ці чотири роки Україна не тільки не стала країною-сателітом Росії, а отримала кандидатський статус у ЄС і не відмовилася від євроатлантичної інтеграції. Ну і, звісно, кількість українських громадян, які бажали б «спільної долі» із жорстоким сусідом на півночі зараз не проглядається навіть у політичний мікроскоп. Свою злість за поразки власної армії Путін демонструє на українських жінках і дітях. Адже треба усвідомити, що обстріли української енергетичної інфраструктури не мають жодного відношення до потреб армії чи військово-промислового комплексу. Росіяни свідомо бажають залишити без світла житлові квартали. Для чого? Насамперед для того, щоб помститися. Потім для того, щоб залякати. Щоб українське суспільство погодилося зі стандартною путінською логікою: Росія – або смерть. Є і більш стратегічні цілі. Перетворити Україну на територію, яка буде непридатною для життя, довести, що країна, що вирішила опиратися російській агресії, просто не може бути успішною. Тобто на прикладі України залякати інших, зокрема колишні радянські республіки, щодо території яких у Москви можуть бути свої плани. Ну і країни Центральної Європи також – Путін досі мріє про відновлення «сфери впливу» Радянського Союзу на континенті. Є і бажання значно зменшити кількість населення сусідньої країни, примусити українців виїжджати з країни від російських бомбардувань. Ця демографічна війна відбувається сторіччями, згадаймо хоча б сталінський Голодомор. А зараз ми спостерігаємо «холодомор» Путіна. Політично російський президент виграти не може, бо не можна завоювати країну шляхом ракетних обстрілів і ударів по інфраструктурі. Але це не скасовує страждань мирного населення, яке стає жертвою його підступності. А це означає, що потрібно не шукати беззмістовного діалогу із Путіним, а посилювати тиск на Росію. А це означає, що треба не вихвалюватися відсутністю допомоги Україні, а посилювати цю допомогу, зокрема посиленням протиповітряної оборони. Адже велика кількість влучань пояснюється елементарною обмеженістю ресурсів. Ну і, звичайно, потрібно посилювати захист відремонтованих об’єктів енергетики, щоб ворог не міг їх зруйнувати. Й докладати спільних зусиль, щоб пережити цю непросту зиму й довести марність зусиль Путіна.
